Людмила Грицик про Центр

Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії літератури, компаративістики і літературної творчості Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Перекладач романів Л. Мрелашвілі, Н. Цулеїскірі, Г. Панджикідзе, грузинських народних казок, поезії З. Болквадзе, Н. Абесадзе, білоруської прози (А. Васілевич, В. Далідович).

Нагороджена Орденом Честі (Грузія), Медаллю І. Джавахішвілі (Грузія), лауреат премії НАН України ім. А. Кримського. Заслужений працівник освіти. Почесний доктор Тбіліського державного університету ім. І. Джавахішвілі.

«Сьогодні дитяча література невід’ємна складова літературного процесу у всіх його проявах

Інтерв'ю журналіста НРКУ Катерини Зайцевої


- Людмило Василівно, кафедра теорії літератури, компаративістики та літературної творчості активно співпрацює з Центром ДЛДЮ. Розкажіть детальніше про цю співпрацю.

«Мій зв’язок із Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва давній. Особливо вітаю ним відновлену роботу над збірником «Література. Діти. Час», у якому, свого часу, друкувалась і я. По тому були окремі переклади з грузинської, а далі – уже робота над тим, як «вписати» дитячу літературу в курси, що читаються для студентів «Літературної творчості». Мені думалося про те, що дитячу літературу вивчати так, як пропонували існуючі навчальні посібники далі не можна. Вони застарілі й не стимулюють до її вивчення, а головне до читання. Викладати курс «Дитячої літератури» ми запрошували різних лекторів. І Віктора Костюченка, і Юрія Ярмиша. Тепер запросили Івана Андрусяка. Планується разом із Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва зробити конференцію-презентацію «Сучасна дитяча література: тенденції розвитку, яскраві постаті, тексти» й запросити до участі цікавих письменників».

- До речі, якщо все вдасться, то це буде вперше, коли мандрівний Симпозіум «Література. Діти. Час» відбуватиметься у Києві. Ви постійно стежите за подіями, так званого дитячого літературного процесу, і як читач, і як літературознавець. Якими є тенденції його розвитку сьогодні? Що змінилося?

«Дослідження дитячої літератури свідчать про те, що сучасні діти потребують іншої, не заідеологізованої, настановчої, повчальної книжки. Дуже цікаві кілька фактів. Що раніше знали? Дитяча література – це те, що написано для дітей, то зараз іде полеміка, що таке дитяча література? Скажімо, невеличкі оповідки Яцкова – це дитяча література чи література для дітей. Гуцало - це дитяча література чи література про дітей. В різний час у різний вік кожен твір сприймається по-різному. Від дослідження просто тем у дитячій літературі, образів, літературознавці переходять до вивчення структури твору, того, чого потребує сама література. Це й генологічні рівні, наративні, часто використовувані сюжети й образи у літературі тощо. Категорично не можу прийняти погляду деяких дослідників, зокрема Анни Третяк, про те, що в основному розвивається література сільська дитяча, міська менше розвивається, тому сільська викликає непорозуміння у дітей. Повертаюсь до того ж Г. Тютюнника, Є. Гуцала, Г. Пагутяк... Яка це література? Сільська? Чи міська?
Відбулися й зміни в самих підходах до дитячого читання і зумовлені вони різними чинниками. Змінилася сама концепція дитячої літератури, її характер, підходи до її вивчення. Сьогодні дитяча література невід’ємна складова літературного процесу у всіх його проявах. До її осмислення/прочитання долучилися талановиті дослідники-літературознавці: Н. Марченко, Л. Мацевко-Бекерська, У. Баран, Е. Огар, О. Папуша, Б. Салюк, М. Славова, В. Кизилова, Т. Качак й самі творці – С. Іванюк, О. Лущевська, М. Савка, Т. Щербаченко, О. Дерманський. Роль Центру тут неоціненна. Я не раз брала участь у його зібраннях. Це були дуже жваві дискусії з приводу того, що рекомендувати для читання, і як рекламувати книгу, які форми роботи з книгою пропагувати.
Сьогодні Львівський Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва став одним із потужних осередків наукового дослідження дитячої літератури для усієї України – перші докторські дисертації (В. Кизилова), з десяток кандидатських – вони зав’язувалися саме там, у дискусіях, суперечках. Там вироблялися критерії, підходи, основні проблеми, канон. По тому подібні проблеми порушувалися і в «Смолоскипі України»: «Наскільки українська дитяча книжкова продукція якісна», і в «Веселці», «Слові і часі», і при підготовці антологій. Нарешті у бібліотеці «Дивосвіту» з’явилася ще одна оригінальна праця Тетяни Качак, яка упродовж тривалого часу займається вивченням дитячої літератури, будучи активним членом Центру. Ця праця відзначена спробою осмислити дитячу літературу, її жанрово-тематичне розмаїття в перехідну добу, це кінець ХХ – початок ХХІ ст. Це й повість-казка, і фантастика, і детектив, історичний і психологічний роман, поезія і особливо, дитяча драматургія. А поряд із дослідженням – публікації, виступи Уляни Баран, матеріалом спостережень якої є німецькомовна та українська дитяча література. Це також один із дуже потрібних напрямків роботи Центру.
Пам’ятаю, як Ольга Папуша представляла тернопільську школу у Львові. Виступи Віталіни Кизилової, Емілії Огар. Тепер вони дуже добре працюють і як науковці. Мені здається заслуга Центру, тих зібрань, палких дискусій, полемік, у яких беруть участь і творці, і читачі, і дослідники різних поколінь, полягає в тому, що дитяча література активно вписується в літературний процес. Це найголовніше! Це не маргінальне явище, а те, що є у сучасній літературі. Якщо воно є, то потребує такого ж вивчення як і вся література. Цей процес почався.
Думаю, за Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва велике майбутнє. Уляна Баран намагається багато, що змінити, долучає до вислідів зарубіжних учених Катю Вібе, Ірену Кожмінську, Марію Ніколаєву, прагне, щоб  українську дитячу літературу побачили в широкому контексті інших. Це не буде щось локальне, периферійне. Побачимо, як вписується у світовий літературний процес у дитячу літературу українська і чим вона відрізняється від неї. Цікаве й дослідження Катерини Зайцевої, вибудуване на матеріалі сучасної української та білоруської дитячої прози. Думаю, такі дослідження будуть дуже потрібні, бо вони розкриють літературну карту дитячої літератури і дадуть можливість вийти на новий рівень її осмислення».

- А які напрямки дослідження варто активніше розвивати Центру? Куди рухатися? Можливо, тут потрібно зважати на закордонний досвід?

«Думаю, переклади – один із напрямків роботи Центру, який він повинен активізувати. Бо там є багато дослідників, які працюють на різному мовному матеріалі. Дуже цікаві матеріали запропоновані Центром зі студій німецьких (К. Вібе), польських (І. Кожмінська), британських дослідників. Цього року Ірена Кожмінська запропонувала польський проспект світової дитячої літератури від року до 16 з обґрунтованими критеріями вибору книг для читання. Мені здається й дотепер поза увагою залишається дитяча література еміграції. Скажімо, Центр дитячої літератури, який існує у Тбілісі, активно вивчає цю літературу. Добре було б налагодити контакти із тими дослідниками. Ми б мали бібліотеку зарубіжної літератури, може, іншими мовами, а можливо, перекладну, але й ту бібліотеку, яка б стимулювала до перекладу, знаходити те краще, що мала кожна з літератур».

- Людмило Василівно, нині справді чимало науковців, зацікавлених у вивченні дитячої літератури, а як бути із більш практичними речами? Та ж літературна освіта! Центр може впливати на формування, наприклад, шкільної програми з літератури? Ваші спостереження.

«Шкільні програми із зарубіжної літератури обговорювалися чи не найактивніше. На кінцевий результат працювали разом організатори Центру на чолі з невтомною Уляною Баран, Інститут літератури (Раїса Мовчан), Києво-Могилянська Академія (Борис Шалагінов), Київський університет, вузи Львова, Тернополя, Івано-Франківська, Миколаєва, Бердянська. Що це дало? Цікаві книги частіше входили у хату, їх питали в бібліотеках, купували. Помітно було, що і на Львівському форумі, і в Мистецькому Арсеналі уже не просто знайомилися/вибирали дитячу книжку, а частіше шукали свою. Цього року, наприклад, усі ятки у Львові обійшла, шукаючи повість Зірки Мензатюк «Як я руйнувала імперію». Думаю, та подвижницька праця Уляни Баран недооцінена, про неї необхідно говорити. Чого вартий лише один соціокультурний проект «Вся Україна читає дітям»! Обійтися однією-двома публікаціями в авторитетному часописі «Слові і час» чи на «ЛітАкценті» недостатньо, треба і в газетах активніше виходити, щоб знали не просто про роботу Центру, а про те, як він функціонує в літературному процесі. Завдячую ентузіазмові пані Уляни. Вона зуміла поєднати академічних учених, вузівські осередки, письменників. Що її мотивувало? Мабуть, те, що в неї є свої діти. Вона читала, бачила всі плюси й мінуси видань, а може, ще й просто бажання активізувати вивчення дитячої літератури».

Розмовляла Катерина Зайцева
журналіст НРКУ