Література для дітей та юнацтва – художні твори різних родів і жанрів, що на рівні своєї формозмістової єдності адресовані читачу відповідної вікової категорії, задовольняють його емоційні, естетичні й етичні запити, можуть мати подвійну рецепцію (дитина й дорослий), взалежнюються від законів, властивих художній словесності взагалі. У колі дитячого читання вона є тим ядром, навколо якого перебувають твори про дітей, твори-адаптації для дитячого читання і власне творчість самих дітей (дитяча література). Ці компоненти, з одного боку, утворюють певні замкнені системи, кожна з яких має своє місце і значення в загальному художньому процесі, з іншого – зберігають цілісну єдність і характеризуються міцними зв’язками.

Література для дітей та юнацтва зумовлена специфічною комунікативно-психологічною адресністю, особливістю рецепції, що провокує формування жанрових систем, твори яких успішно діалогізують з читачем, є маркерами «читабельності» (динамічний сюжет, композиційна довершеність, яскраві самодостатні характери персонажів) й водночас віддзеркалюють суспільно-психологічні, культурні трансформації, успішно адаптуються до реалій розгерметизованого українського соціуму. Маючи особливого адресата, вона взалежнюється віковим критерієм, апелює до емоційної сфери дитини, увиразнює етико-моральні орієнтири.

Студіювання літератури для дітей та юнацтва в незалежній Україні свідчить про посилення наукового інтересу до цієї галузі письменства, тенденцію до її контекстуального осмислення. У дослідженнях Ірини Бойцун, Ольги Будугай, Оксани Гарачковської, Уляни Баран (раніше Вовк, Гнідець), Сергія Іванюка, Тетяни Качак, Наталії Марченко, Лідії Мацевко-Бекерської, Наталії Резніченко, Богдани Салюк, Наталії Сидоренко, Олени Чепурної, Оксани Цалапової представлені літературознавчий, дидактичний, рецептивний інтерпретаційні підходи до осмислення того чи того літературного факту. У дослідженнях цих науковців репрезентовано основні тенденції розвитку літератури для дітей та юнацтва в Україні й накреслено коло питань, що потребують подальшої розробки вітчизняною теорією та історією літератури.

У 2000 – 2010-х роках література для дітей та юнацтва стала предметом обговорення на симпозіумах, конференціях, семінарах: «Візуалізація образу дитини у літературі» (Львів, 2007), «Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи» (Бердянськ, 2008), «Література для дітей та юнацтва як основа для еволюції національної соціокультурної політики України», «Література для дітей та юнацтва в соціокультурному контексті розвитку суспільства» (Львів, 2010), «Література для дітей та юнацтва: інші / інакші, чужі / свої діти» (Львів, 2011), «Література для дітей та юнацтва: стан, тенденції, перспективи» (Івано-Франківськ, 2012), «Література для дітей та юнацтва в сучасному культурно-освітньому просторі: тенденції, проблеми, перспективи» (Рівне, 2013), «Дитяча література у мультикультурному світі» (Миколаїв, 2014), «Література для дітей та юнацтва: історія, теорія, практика» (Львів, 2015), «Сучасна дитяча література: напрямки досліджень, літературна критика, проблеми» (Київ, 2016).

Осібно варто наголосити на діяльності Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, заснованому 2009 року у Львові. Серед основних завдань, що поступово реалізуються цією організацію, – популяризація української книжки для дітей та юнацтва; виділення національних літературних явищ в історії української літератури для дітей та юнацтва; піднесення конкурентоспроможності української книжки, виявлення нових авторів і творчих ініціатив, здійснення організаційної, творчої та практичної допомоги в їх розвитку та реалізації [1]. Завдяки активній діяльності Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва відновив свою роботу часопис «Література. Діти. Час», що є історико-теоретичним і методичним майданчиком для формування дискурсу літератури для дітей, її студіювання як самодостатнього літературного феномену. На сьогодні побачило світ 5 випусків часопису (2011–2016 р.р.).

Стрімкий розвиток української літератури для дітей та юнацтва в останні десятиліття, з’ява масиву текстів традиційних жанрово-стильових структур, їх збагачення новими утвореннями, посилення уваги літературознавців, критиків, соціологів, працівників видавництв до творчості для дітей дають підстави говорити про неї як про яскраве й самобутнє явище.

Література для дітей – сегмент художньої творчості з виразною адресністю, вона є найбільш пріоритетною в колі дитячого читання, тому невипадково посідає важливе місце в навчально-виховному процесі освітніх закладів України. На уроках літературного читання в початковій школі діти знайомляться з героями дивовижних творів Всеволода Нестайка, Ігоря Січовика, Анатолія Костецького, Григора Тютюнника та інших майстрів слова, що мають потужний пізнавальний, розвивальний, інформативний заряд, збагачують дитину духовно й естетично, сприяють її соціалізації.

Як відомо, нині в Україні відбувається процес реформування освітньої системи. Міністр освіти й науки України Лілія Гриневич наголошує на накопиченні в освітній системі купи проблем, що насамперед стосуються початкової школи. «Ми маємо ситуацію, коли дитина у третьому класі не хоче йти до школи. Вона випадає з процесу, їй важко, вона не розуміє, тому ми оголосили про інтерактивне розвантаження програм». Цього літа на платформі ed-era.com було викладено програми початкової школи, у відкритому доступі всі мали змогу їх бачити, інтерактивно дописувати на сторінках кожної програми зауваження й рекомендації [2].

Оновлені програми для початкової школи набрали чинності з 1 вересня 2016 року, з середини серпня вони викладені на сайті МОН.

У програмі з літературного читання (2016) конкретизовано позиції, які спрямовують учителя на реалізацію компетентнісного підходу та формування ціннісного ставлення до читання як джерела знань і як засобу естетичного задоволення. Спрощено вимоги до навчальних досягнень учнів щодо власних висловлювань; обов’язкової кількості творів, що учні мають читати напам’ять. Проаналізовано та оновлено коло читання в кожному класі з використанням рекомендаційних списків дитячої літератури. Для виконання програми планується видання навчальної книги серії «Шкільна бібліотека» для учнів 1–2 та 3–4 класів, до якої увійдуть твори авторів, прізвища яких уведено в програму. У програмових вимогах вилучено кількісні показники темпу читання, натомість прописано якісні характеристики навички читання (наприклад, читає свідомо, правильно, виразно із дотриманням основних норм літературної вимови і мовчки (усвідомлено) в оптимальному для розуміння темпі) [3].

Хотілося б детальніше зупинитися на колі дитячого читання. Кого і що згідно із новітніми програмами для початкової школи вивчатимуть наші діти? (Прізвища нововведених авторів далі в тексті виділено курсивом).

2 клас:

Скоромовки: Олена Пчілка, Грицько Бойко, Оксана Кротюк, Любов Відута.

Загадки: Леонід Глібов, Тамара Коломієць, Ігор Січовик, Дмитро Кузьменко.

Поезія (сюжетний вірш, пейзажна лірика). Тарас Шевченко, Леся Українка, Олена Пчілка, Олександр Олесь, Марійка Підгірянка, Платон Воронько, Наталя Забіла, Любов Забашта, Анатолій Камінчук, Тамара Коломієць, Ліна Костенко, Анатолій Костецький, Володимир Лучук, Сергій Пантюк, Оксана Сенатович, Вадим Скомаровський, Віктор Терен, Ганна Чубач, Ігор Січовик, Мар’яна Савка, Наталка Поклад, Григорій Фалькович.

Літературні казки, оповідання, уривки з повістей. Іван Франко, Наталя Забіла, Ніна Найдич, Василь Сухомлинський, Галина Малик, Сашко Дерманський, Марина Павленко.

Віра Артамонова, Марина та Сергій Дяченки, Андрій М’ястківський, Володимир Сенцовський, Лариса Ніцой, Микола Трублаїні, Василь Чухліб, Леся Воронина, Оксана Лущевська.

Гумористичні твори: Тетяна Стус, Грицько Бойко, Анатолій Григорук, Всеволод Нестайко, Ігор Січовик, Іван Світличний.

Науково-художня література: Олександр Копиленко, Юрій Старостенко, Катерина Міхаліцина.

3 клас:

Поезія (вірші сюжетні, пейзажні, гумористичні, фантастичні; акровірші, вірші-загадки, вірші-скоромовки). Тарас Шевченко, Леся Українка, Грицько Бойко, Дмитро Білоус, Микола Вінграновський, Платон Воронько, Василь Голобородько, Наталя Забіла, Іван Андрусяк, Ігор Калинець, Анатолій Качан, Ліна Костенко, Володимир Коломієць, Тамара Коломієць, Анатолій Костецький, Андрій Малишко, Андрій М’ястківський, Олександр Олесь, Петро Осадчук, Дмитро Павличко, Марійка Підгірянка, Олена Пчілка, Оксана Лущевська, Михайло Григорів, Вадим Скомаровський, Ігор Січовик, Іван Світличний, Микола Сингаївський, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Ганна Чубач.

Байки. Леонід Глібов, Павло Глазовий.

Літературні казки, оповідання, уривки з повістей: Іван Франко, Леся Українка, Валентина Вздульська, Оксана Іваненко, Василь Симоненко, Вадим Скомаровський, Василь Сухомлинський, Олег Буцень, Леся Воронина, Дмитро Кузьменко, Євген Гуцало, Сашко Дерманський, Юрій Збанацький, Галина Вдовиченко, Всеволод Нестайко, Зірка Мензатюк, Василь Скуратівський, Катерина Бабкіна, Михайло Стельмах, Лариса Денисенко, Григір Тютюнник, Микола Трублаїні, Дмитро Чередниченко, Василь Чухліб, Леонід Шиян.

П’єси. Олександр Олесь, Леся Мовчун.

Науково-художні твори. Оксана Іваненко, Олександр Копиленко, Юрій Старостенко, Алла Коваль, Оксана Караванська.

4 клас:

Поезія. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Дмитро Білоус, Іван Драч, Ірина Жиленко, Любов Забашта, Ліна Костенко, Анатолій Костецький, Олеся Мамчич, Володимир Лучук, Іван Малкович, Дмитро Павличко, Оксана Сенатович, Василь Симоненко, Ганна Черінь.

Байки. Леонід Глібов, Євген Гребінка, Павло Глазовий.

Літературні казки, оповідання, легенди, уривки з повістей, повістей-казок. Михайло Коцюбинський, Марко Вовчок, Борис Грінченко, Остап Вишня, Олександр Довженко, Олесь Гончар, Олесь Донченко, Анатолій Григорук, Всеволод Нестайко, Іван Сенченко, Михайло Слабошпицький, Василь Сухомлинський, Григір Тютюнник, Марія Чумарна, Василь Чухліб, Сашко Дерманський, Леся Воронина, Михайло Чабанівський, Оксана Іваненко, Саша Кочубей, Галина Ткачук, Мар’яна Прохасько, Тарас Прохасько, Ірен Роздобудько.

П’єси. Іван Андрусяк, Неля Шейко-Медведєва.

Науково-художні. Антін Лотоцький, Василь Скуратівський, Алла Коваль, Паола Утевська, Анатолій Давидов, Юлія Смаль.

Вилучено з програми початкової школи твори Степана Жупанина, Миколи Вінграновського (2 клас), Івана Сенченка, Катерини Перелісної, Миколи Вороного, Олександра Копиленка, Панаса Мирного, Юрія Ярмиша, Валентина Бичка, Анатолія Дімарова, Богдана Чалого, Миколи Гоголя, Віктора Близнеця, Марії Пригари, Максима Рильського, Володимира Рутківського та ін. Основний критерій відбору персоналій – народжений до чи після Другої світової війни. Ініціативна група укладачів програми вважає перших представниками радянського «мейнстріму».

Таким чином, ми бачимо, що до програми з літературного читання ввведено близко 40 нових авторів (це 35 %), які відбиралися ініціативною групою (до речі, прізвища більшості із них широкому загалу невідомі) за принципом подолання надмірної архаїзації програми, вилучення застарілих за змістом та художньою мовою текстів. З-поміж нововведених – українські письменники, які активно пишуть і публікуються сьогодні: Галина Ткачук, Григорій Фалькович, Оксана Лущевська, Василь Голобородько, Тетяна Стус, Іван Андрусяк, Галина Малик, Тарас та Мар’яна Прохаськи, Катерина Бабкіна та інші.

Іванна Коберник, радник міністра освіти і науки України, керівник спільного проекту МОН і соціальної платформи EdEra з оновлення навчальних програм зазначає: «Якщо ви візьмете канонічні підручники чи збірники для позакласного читання, то вони на сімдесят-вісімдесят, а інколи й дев’яносто відсотків складаються з пейзажно-сільських творів: стежка, ліс, степ, поле, річка… Вони переповнені незрозумілою дітям лексикою, яка, у принципі, і не знадобиться їм у подальшому житті. Різноманітними кептариками, валянками, мірами довжини, особливостями сільського побуту ХІХ століття.

Звичайно, ця українознавча складова повинна бути в літературі, але вона в жодному разі не повинна бути домінантною. Деякі академіки вважають, що діти мають читати виключно таку стерильну, правильну мову в дусі Нечуя-Левицького. Ми високо цінуємо цього класика, але нею вже не розмовляють. Важливо навчити дітей розмовляти сучасною мовою, спілкуватися нею. Щоб українська мова не асоціювалася лише з давно померлими людьми» [4].

Щоправда, шановна радник міністра не пояснює, яку саме «незрозумілу дітям лексику» вона побачила в читанках для початкової школи. Напевне, їй також невідомо, що твори І. Нечуя-Левицького у початковій школі не вивчалися. Що вже й говорити про закиди чиновниці щодо навчання дітей «стерильної, правильної мови», що суперечать тій же новозатвердженій програмі, в якій наголошується на необхідності нарощування словникового запасу учнів, збагачення їхнього мовлення різними граматичними формами, розвитку вміння користуватися мовними засобами відповідно до норм літературної мови (орфоепічних, лексичних, граматичних) [5, с. 7]. Хто як не письменник має бути носієм високоорганізованої літературної мови, до вільного володіння якою прагне кожна освічена людина?!

Такі «революційні» зміни викликали широку дискусію в суспільстві, що нині активно точиться на газетних шпальтах, в соцмережах, у вишах і середніх навчальних закладах. Ми спостерігаємо неоднозначну реакцію суспільства на реформи (від найбільш оптимістичних ноток до вкрай консервативних). На підтвердження сказаного наведу кілька тез за матеріалами обговорення.

Олена Лук'янчук: Дякую всім небайдужим за титанічну працю! Дякую не тільки як мама школярика (бо з більшістю творів сучасних авторів він вже знайомий), дякую за тих дітей, для яких можливість знайомитись з сучасними авторами і читати їх випадає тільки на уроках літературного читання. Це чудовий шанс заохотити їх, запалити вогник. (5 серпня ФБ).

Ігор Січовик:  На жаль, дехто сприймає реформи приблизно так. Підмели в кімнаті. Стало чисто. Але нічого не змінилося. Реформи готуються роками, а не з приходом нового міністра. Все це самодіяльність. Шкільною наукою мають займатися висококласні фахівці. Не знаю, чи є такі. А упорядкувати збірник - це не реформа. Я їх десятки упорядкував. Реформи – це велика робота. Хто нею займається? Волонтери? Це смішно.

Roksolana Zharkova:  Прекрасно! Ура! Нарешті наше МОН реформовує літературну освіту! Маємо стільки класних сучасних авторів, що творять у руслі традицій укрдитліт, що «стрибають» над цією традицією, європеїзують і модернізують її, новаторськи шукають яскраві образи і сюжети!

Михайло Наєнко:  У Франції протягом тривалого часу в ХХ столітті не пускали в освіту нікого з письменників ХХ-го; логіка була така: треба вивчати класику, яка закінчилася в ХІХ-му, а ці (з ХХ-го) нехай ще підростуть і стануть колись класиками...

Подібна ситуація (щодо введення сучасних авторів у школу) вже була: у 20-30-х роках вилучали з «Кобзаря» «Нічого кращого немає, Як тая мати молодая» (мовляв, треба привчати дітей до життя в комуністичних притулках, а не пропагувати якусь там домашню матір і т. д), зате в хрестоматіях вільно почувалися «Барабани б'ють, б'ють...», саморобні тексти про «колективне навчання» і т. д. Петро Панч писав тоді: «В літературу (а відповідно й в освіту) рушив малописьменний письменник»... Не передати б тут куті меду... Коли, наприклад, «Ой, не крийся, природо...» Тичини (він же радянський!) замінять публіцистичними (замість художніх) переказами про шкільного бешкетника і т. д. [6].

Факт необхідності реформування освітньої системи в Україні не викликає заперечень. Оновлення змісту навчальних програм для початкової школи, зокрема кола читання, – один із перших і необхідних кроків, зроблений сьогодні. Утім, хотілося б поділитися деякими своїми міркуваннями щодо процесу роботи й застосованих методів, аби надалі уникнути прикрих недоліків і непорозумінь, що викликають сьогодні купу претензій з боку фахівців.

Викликає занепокоєння той факт, що для такої важливої справи було обрано літній час і шалені темпи (один місяць). Це відпустка, і звісно, після напруженого навчального року всі освітяни чекають липня, щоб на певний час «відключитися» від роботи. Виникає запитання: який відсоток з них знали про це громадське обговорення? Хто увійшов до складу комісії і наскільки компетентними виявилися ті люди в галузі початкової школи, зокрема літературного читання, й дитячої літератури як навчальної дисципліни, що викладається у вишах? Жоден фахівець із Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва (найавторитетніша на сьогодні громадська організація в Україні, до складу якої входять провідні дослідники літератури для дітей, методисти, викладачі вищих навчальних закладів, учителі, письменники) не брав участі в укладанні програми й оновленні кола читання. Наскільки фаховими були рекомендації й побажання дописувачів, які брали участь в обговоренні (рекомендації й побажання могли залишати всі – вчителі, батьки і т.д.)?

Уже пізніше на очі потрапили фрагменти дискусії з платформи ed-era.com і відповіді модератора. Вони для всіх були приблизно однакові: дякуємо, Ваші пропозиції будуть взяті до уваги, надішліть, будь ласка рекомендаційний список творів і т.д. І всі надсилали… Лаяли сучасні підручники, в яких багато архаїчного матеріалу… Звісно, зміст чинних підручників з літературного читання потребував ревізії. Утім, чи варто нехтувати творами М. Вінграновського, В. Близнеця, В. Рутківського, що сьогодні вилучено з програми, та багатьох інших майстрів слова (не увійшли до програми – Олесь Бердник, Валерій Шевчук, Ігор Калинець, Олександр Зима, Дмитро Чередниченко, Ярема Гоян, Ганна Чубач тощо), чий художній рівень належно оцінений не лише пересічними читачами, а й літературознавцями та критиками (численні наукові розвідки, докторські й кандидатські дисертації, літературні премії), на користь «широко відомих у вузькому колі» сучасних авторів АЖ у такій кількості?!

Можна звинуватити автора цієї статті в певному академічному консерватизмі і прискіпливості щодо сучасних письменників, які «активно пишуть і публікуються». Але в цьому випадку варто вести мову не про активність письменників (у наш час ринок художньої літератури часто нагадує світ шоу-бізнесу, де долю автора і його твору вирішує піар-менеджер, спонсор, який вкладає в той чи той проект власні кошти і відповідно прагне на цьому заробити). Ідеться про інше: твір для дитини має не лише бути сучасним (написаний на актуальну сьогодні тему живою «сучасною» мовою), сприяти її соціалізації, нести пізнавальний, розвивальний, інформативний заряд. Найголовніший критерій характеристики творів для дітей, як і літературних творів загалом, – художність. Як вища якість літературного твору вона передбачає актуалізацію емоційної сфери читача; дає можливість подивитись на твір для дітей та юнацтва насамперед як на явище мистецтва, осягнути його естетичну, духовну цінність, що проявляється в певній текстовій структурі, зовнішній формі твору, його образотворчій і художньо-мовленнєвій майстерності, образності, змістовій сутності твору.

Поза сумнівом, твори Зірки Мензатюк, Галини Малик, Лесі Ворониної, Василя Голобородька, Сашка Дерманського мають гідний художній рівень, відповідають віковим особливостям читача, і їх з’ява в читанках стане приємною очікуваною подією і для дитини, і для вчителя. Утім, до рекомендованого списку потрапили автори творів, художній рівень яких є доволі дискусійним, їхні тексти видавалися маленькими тиражами й невідомі широкій читацькій аудиторії, в Інтернеті інформація про них відсутня (Саша Кочубей, Юлія Смаль, Дмитро Кузьменко, Катерина Бабкіна, Галина Вдовиченко й ін.). Частина рекомендованих авторів пишуть для підлітково-юнацької аудиторії, й незрозумілі мотиви введення їх до програми початкової школи. Хотілося б застерегти й від ризику уведення до програм «свіжих» текстів, що побачили світ у 2015, 2016 роках. Кожен твір має пройти перевірку часом: він має бути апробований на певній читацькій аудиторії, мають бути рецензії, відгуки тощо.

На останок хочу навести слова сучасного (до речі, введеного до програми початкової школи) письменника Івана Андрусяка: «В останні роки бачу тенденцію до зменшення питомої ваги літературного в дитячій книжці. <…> Де межа між твором і проектом? Між «живим» і «фаховим»? Як за «добрими намірами» не втратити в дитині здатність сприймати естетичне й відгукуватися на естетичне так, як і слід відгукуватися – душею? <…> Все це конче потребує продумування, проговорювання, аналізу принаймні в професійному середовищі – інакше за гарними, ефектними, ба навіть іноді справді важливими проектами ми загубимо саму літературу, яку дитині жоден проект насправді не замінить» [7]. Сподіваймося, що при відборі конкретних творів (а не прізвищ письменників) для читанок початкової школи, а також оновленні програми з української літератури для середньої школи на нас чекатиме фаховий аналіз і діалог професіоналів.

Джерела

  1. Статут громадської організації „Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва“ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://urccyl.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=25%3A2011-11-28-18-19-40&catid=1%3A2011-09-15-12-40-37&Itemid=2&lang=uk. – Назва з екрана. – Дата звернення: 15.07.16.

  2. Як зміниться навчання у початковій школі. Головні ідеї міністра Лілії Гриневич [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/yak-zminitsya-navchannya-u-pochatkoviy-shkoli-golovni-ideyi-ministra-grinevich-666342.html. – Назва з екрана. – Дата звернення: 18.08.16.

  3. Опис ключових змін в оновлених програмах початкової школи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: old.mon.gov.ua/img/zstored/files/1-09-6pdf.pdf. – Назва з екрана. – Дата звернення: 28.08.16.

  4. Оновлена програма: як і що читатимуть діти в молодших класах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.chytomo.com/news/onovlena-programa-shho-i-yak-chitatimut-diti-v-molodshix-klasax. – Назва з екрана. – Дата звернення: 05.09.16.

  5. Українська мова. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів 1-4 класи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/pochatkova-shkola.html. – Назва з екрана. – Дата звернення: 03.09.16.

  6. https://www.facebook.com/t.shcherbachenko?pnref=lhc.friends Tania Stus с Ivanna Kobernik . – Дата звернення: 04.08.16.

  7. 7 запитань письменнику: Іван Андрусяк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-ivan-andrusyak. – Назва з екрана. – Дата звернення: 08.09.16.