Ну що ж, «Естетика Екзистенціалізму», що «була чутливою до проблем соціальної дисгармонії людини, однак бачила можливості виходу з глухого кута на шляху особистого («екзистенціального») вибору» (за Борисом Шалагіновим. Класики і романтики.) вщент розбита (як стверджує Оксана Лебедівна у статті «Їжачок? Вільгельм?») Тетяною Стус в повістинці «Їжак Вільгельм» через «Містику Світла». Містика світла, за Олександром Лисенком, - «представлена і в ранньонаціональних релігійних віруваннях, а також в індуїзмі, іудаїзмі, зороастризмі, синтоїзмі, буддизмі, ісламі, не говорячи вже про різноманітні езотеричні течії та напрямки, навколорелігійні вчення і нерелігійний досвід» (Олександр Лисенко. Містика світла в релігійних традиціях світу).

 Автор статті виходить із досліджень цього питання академіка А. Окладнікова, котрий звертає нашу увагу на те, «що палеоантропи, котрі більш відомі як неандертальці (за назвою першої знахідки), уже в період нижнього та середнього палеоліту — понад 200 тис. років тому, мали певну систему релігійних уявлень і відправляли обряди, в центрі яких знаходились культ мерців, тварин і сонячного світила. ... З появою ж, у верхньому палеоліті — 30—40 тис. років тому, людини сучасного типу — Homo Sapiens, релігія отримала більш оформлений і досконалий характер. Ідея світла набуває свого подальшого розвитку, отримує нову акцентуацію в анімізмі, тотемізмі, фетишизмі та магії».

Пізнання ж «Світла» у бідного їжачка Вільгельма "... От-от мала наступити зима. Його сердечко вповільнювало биття. Рухи ставали важкими... Але ж він так і не побачив народження Світла! Дзеленчання будильника змусило Вільгельма розплющити очі. А потім — дуже широко розплющити очі. Бо спочатку він зовсім не зрозумів, що ж побачив. Усе навколо було Світло... Перші промені сонця розтинали все небо і весь парк. Зачудованому Вільгельмові здавалося, що до них можна доторкнутися. Світло навколо було трішки холодним....», - асоціюється мені із досягненням Нірвани, коли, долучаючись до Вищого Буття, - Його і виявляєш, - «люди переживають його в момент смерті, котра виступає останньою формою ініціації, яка уможливлює досягнення Нірвани через проходження ряду випробувань. Про це докладно говориться в «Тібетській книзі про смерть». Раптове світло, котре засліплює людину на певному етапі смерті, є моментом зустрічі з власним істинним і величним «Я», яке також розуміється проявом Вищої реальності».

І, незважаючи на те, при всій моїй повазі до Магаяни (до якої мені теж випала нагода краєм ока легенько заглянути за останні роки моїх мандрів), що в земному житті «сприйняття світла є ознакою духовної підготовленості та досконалості», - я довіряю науковим дослідженням провідних світових нейробіологів та дослідників «малюків», що з’являються на світ. Згідно найновіших досліджень, малюки не народжуються із рефлективною свідомістю, здатною задавати відразу питання «Звідки починається тінь. Куди щезає зранку темрява. А головне – з чого починається Світло?» (Їжак Вільгельм. Тетяна Стус), а, що «людський мозок вже від самого народження структурований зразками сигналів, які виходять з власного тіла і від матері. Незалежно від того як вагітність в деталях пробігає, переживає ще кожен ненароджений, що він росте, що він здобуває одну за одною вмілості і кожного дня сам себе трішки переростає. В цьому процесі власного зростання та розвитку малюк найтісніше пов’язаний із матір’ю. І цей несвідомий досвід назавжди зберігається у найстаршій частині мозку. Кожна дитина, отже, коли з’являється на світ, вже несе в собі несвідоме знання, що прив’язаність і власне зростання відбуваються одночасно. З цим новонароджені приходять у життя. І цей досвід до народження визначає те, за чим вони шукають після народження: щоб так і далі було, щоб вони могли так і далі у тісній прив’язці зростати і отримувати новий досвід, здобувати компетенції та самостійність. Новонароджений шукає відразу ж за близькістю і безпекою, щоб задовільнити свою потребу у прив’язаності, він шукає груди матері, які його годують молочком. Тому новонароджена дитинка робить все, що може, щоб завоювати перш за все Любов» (Геральд Гютер. Улі Гаузер. Кожна дитина є надзвичайно талановита/ Gerald Hüther, Uli Hauser. Jedes Kind ist hoch begabt). Малюк Їжак, який теж мав, очевидно, свою прив’язку до появи на світ (коли би це не було і на якій би це межі Світла і сутінків не сталося), - природно вважав саме «сухий кавалочок хліба» найважливішим. А «дорослий автор» чомусь вирішив малюку відразу ж позаважати у першому ж самостійному досвіді у житті своїм магічним дидактизмом: «Крім Світла!».

Підсумовуючи, вважаю повість «Їжак Вільгельм» Тані Стус та Анни Сарвіри неприйнятною для вивчення у молодшій школі в рамках «Літературного читання» 2-4 класи, оскільки в ній відсутня динаміка розвитку сюжету, яка могла б бути цікавою дітям віку 7-10 років, протяжність та зміст оповіді нагадує радянський мультфільм «Ёжик в тумане», виклад обривчастий і нестабільний, але передусім тому, що вона несе в собі неоднозначні ідеологічні тенденції, які не сприятимуть здоровому розвитку свідомості сучасної дитини в Україні.

Уляна Баран,
Кандидат філологічних наук
Докторант кафедри літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Президент Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва