Мар’яна Шаповал про Центр

Доктор філологічних наук

Доцент кафедри теорії літератури, компаративістики і літературної творчості Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Наукові інтереси: драма українська, світова, семіотика, інтертекстуальність.

Наукове осмислення дитячої літератури нині є нагальною потребою, і на мій погляд, не лише літературознавчою, а більше суспільною і культурною потребою, бо таке осмислення певною мірою має компенсувати слабку і принагідну критику дитячої літератури. Українська дитяча книжка потребує підтримки і поширення – це ніби аксіома. Тобто теорія. А на ділі часто з найкращими намірами підтримуємо і поширюємо низькопробний продукт. Я зараз не говорю про видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та небагато інших, які пропонують зразки чудової дитячої книжки. Але наш  ринок великий і порожнечі не терпить, тому його заповнює дитяча література дуже різна. Чи є на неї сертифікат якості? Хто підтверджує нетоксичність фарби обкладинки і тексту під нею?

З одного боку, дитяча книжка  має велике значення для формування свідомості – це матриця, якою закладається тип  ментальності дитини, а потім і дорослого громадянина України, це інструмент щеплення майбутніх цінностей і уподобань, звичок, це, зрештою, ембріон культури і освіти. Вибір дитячої книжки – це вибір свого особистого і нашого спільного завтра. Тобто політика.

З іншого боку, дитяча книжка – це книжка, яку люди купуватимуть завжди, навіть відмовляючи собі у чомусь необхідному, попит на неї триматиметься завжди, бо дитину треба бавити і розвивати повсякчас, на ній заощаджувати не варто, бо дітям усе найкраще, як годиться. А ще книжка найкращий подарунок, а дитяча – дуже приємний найкращий подарунок, тобто можна не давати реклами, а якщо запхнути під яскраву обкладинку щось простіше – і пішов процес. Тобто економіка.

От виходить, що в умовах нашого безтолкового ринку книжки, балансуючи між ціною і якістю, споживач робить стратегічний вибір, навіть не замислившись над цим. Проблема літературна стає проблемою суспільною, а там і державною,  але державі не до того, а критика досліджує питання актуальні, а не якісь там футуристично-інфантильні…

Оцінюючи складність і багатокомпонентність проблематики дитячої літератури, вважаю, що нею має займатися наука: і фундаментальна, і прикладна, і не лише філологічна. Мені здається, що Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва необхідний. Він має існувати, тому що науковці, які займаються дитячою літературою розрізнені між собою – фахово, географічно.

Та й філологам займатися дитячою літературою непросто. Треба мати любов і до дитини, і до дитячої книжки, психологічно орієнтуватися на такий тип літератури. Бути науковцем «дорослої» літератури значно легше і престижніше, ніж бути науковцем дитячої. Тому науковці, зацікавлені дитячою літературою, мають об’єднуватися і виставляти високі стандарти для дитячої книжки, щоб у списки читання наймолодших не потрапляли книжки-непотріб, якими наводнений зараз український ринок.