НЕЙМОВІРНІ НЕФОРМАТНІ ВІРШИКИ

Поява книжки Наталі Трохим «Львівські віршики» видається мені чи не найцікавішою подією, що сталася в нашій дитячій літературі за останній час. Почнімо з того, що ця поетична збірка одразу ж привертає увагу своєю «неправильністю» - ілюстрації в ній не ядучо-яскраві, а приглушено-пастельні, літери стрибають по сторінках, як скажені кенгуру, і чи не кожну букву малому читачеві доведеться «розгадувати».

Що вже казати про тітоньку, яка простує під ручку з огрядним добродієм серед чудернацьких, похилених у різні боки, але впізнавано-львівських кам’яниць? Адже в неї замість спідниці… газета! Так-так, і тобі одразу ж хочеться прочитати – що в тій спіднице-газеті написано? Бо напевно ж там сховалася якась зашифрована таємна інформація! І коли ви разом зі своїми малими, роздивившись усі ті кумедні «секретики», намальовані Зоряною Базилевич, прочитаєте-розшифруєте вірш, то мимоволі станете учасниками захопливої гри, до якої вас так хитро залучили авторка віршів та художниця.

І врешті все стане зрозумілим, адже це – «Вихвалянка»:

У нашому місті

Всі стріхи - ребристі,

Всі замки - шпилясті,

Будинки – кутасті,

Тітки – вихилясті,

Дядьки – вихвалясті,

Садочки – квітчасті,

Віконця – гратчасті.

А щоб не боятись

Містянам напасті –

У міста на варті

Вор-р-рони – горласті!

«Вихвалянка» – лише перший віршик цієї неймовірної книжки, яка своєю невимушеністю, розумінням дитячої психології, умінням творити справді веселу, дотепну, «неправильну» поезію, залучає малого читача до співтворчості.

Не підробляючись під дитину, не сюсюкаючи з нею, Наталя Трохим так майстерно й невимушено зміщує акценти, що раптом розумієш, що пригода маленького (тобто зовсім новенького) трамвайчика, який загубився у великому місті, могла статися і з будь-яким хлопчиком чи дівчинкою ( «Трамвайчик»). Адже так лячно буває вперше опинитися серед незнайомих людей та ще й бодай на мить втратити з очей маму чи тата…

І навіть така звична подія як дощ може перетворитися на захопливу забавку, коли ти, повторюючи рядок за рядком, ніби перекочуєш у роті, пробуючи на смак, шарудливі слова-краплини, а вони ще й грайливо підстрибують, вдаряючись об землю :

Щойно дощ ущух,

Ущерть

Виповнивши пащі площ

І левів,

І Львів

Увесь у дощі… («Дощова забавка»)

А ще ти за виграшки можеш зробити хмарку – просто треба щосили дмухнути на кульбабку, і тоді полетить у світи зроблена тобою «найлегша в світі хмарка» («Як зробити хмарку?). І, може, ти розгадаєш таємницю ночі, коли так лячно серед темряви прислухатися до дивних звуків і уявляти:

…Раптом Хтось там причаївся,

Хтось страшенний причаївся –

І за ніжку тільки: - смик!

Але ти не бійся,

Не лякайся – смійся!

Уяви, що сталось так:

Дощ шепоче: кап-кап-кап,

Тихо порається мишка…

І ці знайомі кожній дитині страхи вмить відступають, трансформуються у цікаву пригоду, коли той Хтось разом з тобою полохає уявну мишу і, тихенько підкравшись, смикає її на ніжку. («Нічка»)

Мені б хотілося цитувати кожен вірш і розповідати про кожну кумедну ілюстрацію, але краще все це побачити й прочитати разом зі своїми дітьми. Бо я впевнена – для багатьох малих і великих читачів «Львівські віршики» Наталі Трохим стануть неймовірним відкриттям.

Леся Воронина